р.Ров и каскад ставков на ней

Неділя. 28-06-2009. 12:00-19:00.

Вперше на Рову.
Не зважаючи на не зовсім підходящу погоду і пору дня для полювання за хижаком, все ж не втримався і вибрався на Рів. Пройшов по правому березі від місця впадіння Рову в Буг і вгору по течії пару кілометрів до другої газової (чи що воно там) труби.
Нижче мосту є невеличкий затишок, де я хвилин 20 намагався знайти рибу. Але добився лише пощипувань верховодками Мепсівської Аглії 00. Думаю, потрібно буде замінити на мікровертушках трійники на овнерівські одинарники та спробувати нав’язати на них мух.
Змістився на ділянку між мостом і газовою трубою. Ближче до мосту знайшов прохід до води, де на гарній течії вздовж латаття поганяв Л-Мінноу-33 та потвічив своїх Пірамі-70F. Переходжу на кілька метрів вище (чийсь човен припнутий), дно вкрито кропивкою, над нею 10-20 сантиметрів води, побую поганяти Рівер2Сішного попера. Булькає гарно, але рибі нецікаво. Залишаю зарості і зупиняю свій вибір на місці якраз правіше труби. Стаю обличчям до мосту і маю у своєму розпорядженні чималенький затишок правіше основної течії з гравійним дном. Вирішую попрактикуватись у володінні вертушками, тому що почав використовувати їх лише знедавна і досвіду не маю. Першою у воду летить Мепсівська Аглія 00, потім БлюФокс такого ж мідного кольору, потім пару вертушок 1-го номера невідомого виробника. Ставлю Мепсівського мідного Лонга №0 та додаю на трійник мікрушного твістерка (трохи коряво, але як є). Веду біля самого дна, чиркаючи по гравію. На третій проводці чиркання перетворюється в смикання і на білий світ з’являється ось такий шнурок. фото 4
Фотосесія (з вивертами), дістаю зажим, щоб звільнити приманку, але...»шустрик» робить черговий кульбит і летить у воду самостійно. Стоїть пару хвилин, впершись носом у камінь, приходить до тями і щезає у глибині, залишивши лише хмарку мулу та щучий приємний запах на моїх руках.
Хлопчаки, що з протилежного берега ловлять ліщиновими вудками, запитують що я збираюсь робити зі ЩУКОЮ. Я відповідаю, що то лише щупачок, і що він же на свободі. Обличчя малечі одразу стали сумними. Мабуть розраховували, що віддам їм те дитинча...
За моєю спиною починається масове купання з криками, реготом та гучними «бомбочками». Тож знімаюсь з точки і вирішую дослідити річку на наявність риби вище по течії.
Пройшовши повз дерево з тарзанкою, на черговому повороті річки знаходжу чисте місце, яке до того ж знаходиться в тіні нависаючих дерев. Закидати можна лише збоку. Але з 6-футовим Кроєм «ноу проблем». Мікроджигитую. Перебір кольорів та величини огрузки позитивних результатів не приносять. Переходжу на розмір дюйм-півтора. Заробляю два гарних удари та пару проводжань приманки непоганим на вид окунем аж до самого берега. І тиша. Ставлю шпулю із 0,12 монофілом. Все дарма.
Рухаюсь далі. Спека просто нестерпна. Кляну себе за залишену у машині пляшку мінералки. Натрапивши на дику черешню, підкріпляюсь парою пригоршнів не зовсім стиглих ягід. «Не фонтан», але все ж краще ніж нічого.
Зупиняюсь біля струмка, що впадає в Рів. Тут є прозора мілина, на якій видно активну верховодку та мілких окуньчиків, яких я і намагаюсь спокусити своїми приманками. В бій ідуть різноманітні мікроджиги, вертушки та воблери. Як окунці так і верховодки охоче проводжали вертушки, обнюхували твістерки та розбігались від воблерків. Але мої досліди досить безцеремонно були перервані місцевим дядечком, який занадто голосно по телефону попрохавши когось привезти йому мило, рушника та мочалку, лізе в воду в метрі від мене. Твою ж матушку...
Мовчки вимотую снасть і вирушаю далі. На шляху до другої газової труби місць вільних від латаття трапляється мало, тож зупиняюсь рідко. В одному місці на межі латаття та чистої води бачу щось подібне до окуньового полювання. Півгодинне намагання вичепити бодай одного смугастого мисливця принесло лише декілька обірваних на тому ж листі джигів.
Йду далі, милуюся природою. Місця дуже гарні.
Але не обійшлось і без стандартного жлобства. Антиреклама. На цьому фото немає жодної корисної для живих істот речі.(фото 1).

 

11-12.07.2009 Ранкові велопрогУЛянки

Розпал літа і денна спека вимагає ранішніх або вечірніх виїздів на рибалку. А трави та чагарники, що буяють по берегах малих рік значно звужують місця для зручного, чи хоча б можливого підхожу до ріки. Вранці легкий туман стелиться над долиною, легко та повільно піднімаючись від поверхні води. Кристально чиста, мов сльоза, та холодна роса, краплинами збирається на травах. І чим ближче до світанку тим більше і більше її на листі, от вже вся долина сріблястого відтінку в тон туману над нею. Краса…
Та поки продерешся через трави-осоки до води, не лише наплутаєш в них, а ще вимокнеш в росі по шию… Тому з весінніх та пізньо-осінніх точок зміщаюсь на проторені шляхи та стежки коротких літніх вилазок.
В суботу сів на свого старенького вело – друга та в 5,00 вже був на Тартаку. Не зважаючи на ранню пору, на ставку вже тьма народу з донками та поплавками, приходиться пошукати вільні ділянки. Чіпляю саморобний, ще некупаний, спінербейт і поводивши його хвилину під ногами, чи гарно заводиться пелюстка, починаю проводити його підбираючи ритм хвилі. На третій проводці легкий тюк, підсічка і провис… зріз. Щука - от зараза, не думав ще й на спінербейти поводок ставити, але він маленький, УЛовий, з пелюсткою 00 та копитом №1 – такий і мале щуреня проковтне, сподіваюсь воно легко виплюне приманку.
Далі перебираю силікон, мікроджиг, мікроколебло, вертушки, зміщуючись та шукаючи окуня. Нарешті находжу його в траві проводячи мілкі - 00 та 000 вертушки на нею. Окунь сідає на кожні проводці, весь мілкий, від 50 до 150гр. Відпускаю добру половину, відбираючи більших на пательню. Тільки затихає клювання – кидаю попер, який атакують не так вірно, зате наглядніше. Попер як що й не атакують, то видають себе окунці чавкаючи біля нього і змістившись на пару метрів, в бій посилаю вертушки.
Разом з окунем влетіла щучка на пів-кіла, чудом не зрізавши вертушку. Тай попер щуки не минали – одну прийшлось забрати оскільки взяла в «шахту». :hook:
Забрав додому біля трьох десятків окунців і в 9 вже був вдома.:dewka2:
В неділю така ж історія, правда вже без пошуку – став на точку і з першого забросу, раз за разом сідає окунь на вертушку. Швидко мені ця процедура надоїла і я пішов шукати вражень з попером. Враження таки знайшов – коли після десяти пустих проводок, розслабившись проводив попер і в п’яти метрах від мене його з вивертом атакувала чимала щука – мимо, лише поводок в бублик. Проводжу вдруге і знову видовищна атака – знову мимо. Так і памперси поміняти можна. Більше щука себе не проявила…
Коротше вихідні вдались. Ловив на витвори власного рукоблудства, що теж приносить задоволення.
Доночники та полавочники скаржились на відсутність кльову, в кращому випадку один чи декілька карасів.

ps. Доречі, покльовка окуня на вертушки була не звична. Лише рідко це був окуньовий удар - диб, і потім вже диб-диб-диб, самопідсіченого окуня, частіше покльовки передавались як зависання на приманці, начебто окунь обрежно хапав не вертушку, а лише муху на ній, і потрібно було чітко підсікати. Хвала євіду - чуйка навіть з моно на висоті..

 

11/08/09 побували з друзякою на річці, приїхали десь о 9 ранку, рибалили з човна. Погода видалась чудова, не спекотно зовсім на воді було. Щука зранку була млявою, поки під морду не поцілиш - не візьме приманку, та й до того ще й атакувала тільки при падінні на прості джигові проводки не звертала уваги. Після обіду вже цікавіше стало піймали спочатку на кіло потім на 2.100кг. ціла щупакабра)) фрікціон віжжав як навіжений, море вражень.. зранку вся мілка ловилась, незрозуміло чому, мабуть атмосферний тиск мінявся ... але все одно, порибалили те що треба!!